Людмила

Людмила

 

Коли мені ще не було 13 років, моя подружка прийшла до мене і каже: «Хочу тобі показати фокус». Так як я була допитливою дитиною, мене це зацікавило. Це була старовинна книжка зі старовинними ножицями, перев’язана чорною стрічкою… Вона почала показувати цей «фокус». Тепер я знаю, що це називається спіритизм — спілкування з мертвими душами, тобто нечистими духами. Але тоді я про це не здогадувалася і вийшло, що я відкрила портал прямо в пекло.

Мене звати Людмила. Мені 62 роки. Понад 21 рік я відвідувала християнські церкви, переходила з однієї церкви в іншу, але не знаходила ні миру, ні спокою, ні щастя… Була дуже дратівливою, агресивною, ненавиділа людей… Тому що коли я йшла на роботу, то, дивлячись на мій вид, опухле обличчя, опухлі руки, опухлі ноги, синюшне обличчя… люди обзивали мене, ображали, плювали в обличчя, називали наркоманкою. І цим мені доставляли сильний біль.

Я думала, чому до мене так ставляться, чому таке відбувається в моєму житті? Я забула про цю причину, про те, що відбулося в підлітковому віці. Моє життя було просто пеклом, я не жила, а існувала. Були безсонні ночі, я часто впадала в депресію, часто плакала ночами, сварилася з чоловіком, ми лаялися і билися між собоюСварки, скандали — це був наш спосіб життя. Моя вага була 34 кілограми. Через високий тиск я втрачала свідомість в транспорті, рвала, 30-40 хвилин йшла кровотеча з носа, яку не могли зупинити. Лікарі розводили руками, говорили, що це просто вікове… Ніхто не міг знайти причину.

Коли мені виповнилося 18 років, одна жінка, подивившись на мене, порадила сходити до ендокринолога. Коли я пішла до лікаря, він виявив у мене лівобічний зобСпочатку це був маленький зоб, але чим більше я використовувала препаратів, тим більше він ріс. Згодом у мене виявили правобічний зобЛівобічний виріс до 3,2, правобічний — 3,6. Після Чорнобильської аварії у мене виявили зоб Хашимото, який руйнував моє тіло, у мене не було місця, де б не боліло. Цей зоб був з куряче яйце і заважав їжі проходити. Коли я пила воду, розпухали руки, ноги, було важко пересуватися, ходити на роботу… Я часто сиділа вдома.

У 24 роки я вийшла заміж, сподіваючись, що знайду підтримку, народжу дитину. Коли я завагітніла, я не приймала препарати, звільнилася з роботи… Але здоров’я ще погіршилося. Були сильні головні болі, тиск, болі в серці…

До Храму Духа Святого я прийшла у стані депресії, страху, не було миру, всередині була порожнеча, хоча я вважала себе віруючою. Я не знала, хто може мені дати цю духовну допомогу, щоб моя душа наповнилася…

У Храмі я навчилася шукати Духа Святого, бути справжнім воїном, справжньою віруючою людиною, завжди йти вперед, незважаючи на ситуацію, боротися. З чоловіком у мене налагодилися відносини, ми стали розуміти один одного. Налагодилися і відносини і з дітьми. Я навчилася любити людей, поважати їх. Я отримала зцілення, тепер у мене вже не опухають руки, ноги. 

Перший раз я прийшла на служіння в п’ятницю і відразу ж отримала звільнення і прийшло полегшення. Я почала ходити і в інші дні. Мені хотілося більше перебувати в церкві, більше шукати Бога. Тепер я не просто існую, я живу. Тепер я щаслива.