Міст, який врятував життя

– Я виросла з бабусею, і в нас був сусід, який щоразу, коли бабуся виходила з дому, гвалтував мене. У міру того, як я дорослішала, цей біль всередині мене лише зростав. У 16 років я захотіла піти з дому і почала жити з чоловіком, який був на 15 років старшим за мене. Потім я повернулась додому вже з дитиною. Одне рішення змінило інше, і всі мої рішення були продиктовані внутрішньою порожнечою. Мені здавалося, що я нічого не варта. Це був біль, який голосно кричав всередині, хоча зовні залишався мовчазним.

– Моя історія дуже схожа на твою. Вона почалася у цій в’язниці. Я народилася в обставинах, пов’язаних із цим місцем. Моя мама за запрошенням подруги відвідала цю в’язницю. Там вона познайомилася з моїм батьком і завагітніла мною. Після цього вона переїхала до будинку моєї бабусі по батьківській лінії, і там один з родичів також зґвалтував мене.

З часом ненависть, образа, гіркота та гнів лише зростали в мені. Пізніше була ще одна спроба зґвалтування. Після всіх цих проблем моя мама почала відвідувати спіритичні центри. В одному з них їй сказали, що я повинна розвивати свої духовні здібності. Тоді почався період, коли я жила серед духів. Я не лише чула голоси і бачила тіні. Я бачила їх і розмовляла з ними. Я розумію, що стала ніби власністю цих духов.

Так само, як і ти, я вступила у стосунки з чоловіком і завагітніла. Пам’ятаю, як одного разу після сварки сказала його матері: «Я збираюся його вбити, я збираюся розчленувати його і покласти біля дверей її будинку». Стільки ненависті було в моєму серці. Потім я опинилася ще глибше на дні, почала стосунки з його батьком, і це спричинило величезний скандал.

У пошуках миру та щастя я почала відвідувати євангельські церкви. Тоді я ще жила з дідусем своєї доньки. Приблизно через два тижні я захотіла прийняти водне хрещення, але я помітила, що відбувається щось дивне. Я вже вдягнула спеціальний одяг, коли мене покликали до окремої кімнати. Там було близько 11 пасторів. Я зайшла разом із дідусем своєї доньки. Вони сказали, що я не можу хреститися, тому що я нікому не розповідала про своє минуле. Але вони якимось чином дізналися і сказали, що я не можу прийняти хрещення, тому що я грішниця. Вони почали говорити мені жахливі речі, і це ще більше посилило мою ненависть і гнів. Тоді в мене з’явилася ненависть не лише до чоловіків і людей, але й до Бога. І вони мене вигнали з церкви.

– Коли людині здається, що її відкинув навіть Бог, поранене серце починає керувати її рішеннями.

– Я пам’ятаю, як повернулася додому і сказала дідусеві своєї доньки: «Збери свої речі і зникни з мого життя». І тоді я подумала, що тепер я зруйную своє життя, але не тільки своє. Я руйнуватиму й інших людей. Якщо люди руйнують мене і завдають мені болю, я теж буду завдавати болю. Я почала вступати в стосунки з різними чоловіками, з багатьма чоловіками. Я втратила всі межі як людина і як жінка.

Я втратила свою ідентичність. Я намагалася змити все з себе, але зрозуміла, що мило не очищує душу. Мило не здатне змити бруд з душі, забрати біль, який людина відчуває всередині, коли вважає себе ніким, непотребом. Тоді почали приходити думки про те, щоб покінчити зі своїм життям. Я часто проходила через високий пішохідний міст, і щоразу, коли проходила ним, мені приходила думка – стрибай звідси.

– Я також мала думки про самогубство. Це була така порожнеча, від якої хотілося втекти. Але в мене не вистачало сміливості щось із собою зробити.

– Щоразу, коли я проходила тим мостом, цей голос постійно звучав у мені – стрибни звідси, тебе ніхто не любить, твоє життя скінчилося, навіть Бог тебе не хотів. І тоді я почала підніматися на міст, раптом там з’явилася група людей, і я подумала – знову ці віруючі. Тому що я ненавиділа «Центр Духовної Допомоги». Вони стояли там, і одна жінка підійшла до мене та простягнула газету «Факти із життя». І я взяла газету. Та жінка щось мені сказала, але я вже не пам’ятаю, що саме.

Єдине, що я прочитала в тій газеті, було – «Коли дух правди прийде, він провадитиме тебе до всієї правди». Тоді, прочитавши це, я дуже розлютилася, тому що почула всередині себе голос: «Ти живеш у брехні!» Усю дорогу на роботу я сперечалася з тією газетою. Я відповідала – ні, це неправда, я не живу у брехні. Люди в транспорті дивилися на мене, а я продовжувала сперечатися з газетою.

Через два дні я знову зупинилася посеред того мосту. Стояла і дивилася, як проїжджають вантажівки. І знову там була та сама жінка, яка євангелізувала. Цього разу вона взяла мій номер телефону. І тією жінкою, яка взяла мій контакт і написала мені повідомлення, була ти, Фабіано.

– Того дня я взяла газети «Факти із життя», посвятила їх Богові та помолилася: «Господи, постав на моєму шляху людей, які страждають».

– Я ніколи не забуду той день. Найяскравіше, що я пам’ятаю, це як я зайшла до церкви, побачила вівтар і відчула мир. Після цього я почала приходити до церкви по кілька разів на день. Минуло декілька днів, і одного разу дружина пастора подарувала мені найбільший подарунок, який тільки може отримати людина – свою Біблію.

Я почала її читати. Тоді я вирішила зробити найважливіший крок у своєму житті – хреститися у воді. Я прагнула свого спасіння, я хотіла, щоб Царство Боже було всередині мене.

Саме тоді почалася кампанія «Святий вогонь зі святої землі», і я також почала брати участь у пості Даниїла. У проповідях я постійно чула про Святого Духа, Святий Дух, Святий Дух, і зрозуміла, що саме Його мені бракує. Тоді я вирішила, я піднімуся на вівтар і залишу там усе своє життя.

І там я відкрила Богові всю правду про себе. Я зняла маску. Я щиро розповіла Богові, ким була насправді. Я сказала: «Боже, ось хто я, я сміття. Я маю образи, я була зґвалтована, я зраджувала, я зруйнувала цілу сім’ю». Я не могла зрозуміти, чому Бог хоче мене. Я не могла зрозуміти, навіщо Йому таке життя, як моє, для чого Йому людина, якою я була.

Через кілька днів вдома я увімкнула комп’ютер і почала дивитися «Слово віри» єпископа Маседо. І раптом єпископ сказав: «Гей, наблизь своє обличчя до екрану. – Я підсунулася ближче, і він сказав, – подивися мені в очі». Я подивилася, і тоді він сказав слова, які я сприйняла так, ніби вони були сказані особисто для мене: «Святий Дух – це не емоція, Святий Дух – це впевненість». У той момент усе стало на свої місця. Я зрозуміла, у мене з’явилася впевненість. І тоді Бог промовив до мене: «Я з тобою, я всередині тебе».

Я пам’ятаю, як схопилася і вибігла з кімнати у двір, подивилася на небо, і я почувалася такою маленькою. Потім подивилася на траву і побачила мурашку, яка несла листочок. І відчула себе меншою за ту мурашку. Тоді я сказала: «Боже мій, ти всередині мене, ти справді існуєш, ти тут, усередині мене». Після того дня змінилося не просто моє життя, змінилося моє внутрішнє їство.

– Для багатьох це просто пішохідний міст, але для них він став мостом, який Бог простягнув для спасіння.

– Та й найдивовижніше ще попереду. Саме на цьому мосту, де колись Бог врятував мене, сьогодні є ще один плід цієї праці. Я зараз їй зателефоную:

– Алло, пані Сімоні, добрий вечір. Все добре?

– Добрий вечір, так, дякувати Богові.

– Розкажіть трохи, як ми вас зустріли на цьому мосту?

– Я збиралася покінчити з собою, тому що перебувала у важкій депресії. Я поверталася з роботи, коли до мене підійшла Андрея і дала мені газету «Факти із життя». На той час я вже відійшла від церкви, але після цього повернулася. І 19 червня 2023 року я отримала Святого Духа.

– Таку дату неможливо забути, чи не так, пані Сімоні?

– Так, це дата, яку неможливо забути. Три історії на одному й тому самому мосту. Так, це міст, який Бог використав для спасіння душ.