5 коханок, борги та крах

Невеликий обласний центр, всього лиш 160 кілометрів від головного міста. Серед 19 тисяч мешканців цього невеликого міста живе чоловік, відомий своїми здібностями.

— Я був брехуном. У мене одночасно було аж п’ять коханок. Я телефонував одній і казав: «Сьогодні не можу з тобою зустрітися, бо маю поїхати за покупками» або «Сьогодні я нікуди не піду, бо погано почуваюся». А потім мені телефонувала інша й казала: «Тільки не заїкайся, бо якщо почнеш заїкатися, це означає, що поруч із тобою інша жінка».

— Бували моменти, коли я підозрювала щось, але через те, наскільки велике значення надавала роботі, я відганяла ці думки й не намагалася нічого з’ясувати. На початку все складалося добре: ми були успішними, жили в достатку, купували дорогі автомобілі. Я була повністю зосереджена на магазинах і багато працювала. Домом займалися наймані працівники: вони доглядали дітей, виконували всі домашні справи. Діти були фактично покинуті. Бувало, він підходив і казав:

— Я виходжу.
— А куди ти йдеш? — запитувала я. Він був гарно вбраний, надушений. — Куди ти так зібрався?
— Та лише до банку. Лише до банку.
— Надушений і гарно вбраний…

— Насправді, я думав, що я на висоті, вважав себе красеним. Я ніколи не припускав, що їх цікавлять мої гроші. Адже думав так. У мене є гроші, дорогий автомобіль, у місті кращої машини ні в кого немає. Я був переконаний, що справляю велике враження. Тому я казав собі, їм не потрібні мої гроші. На початку вони говорили, ні, нас не цікавлять твої гроші, нам потрібен ти. Але потім, на день народження чи інші свята, вони вже чекали подарунків.

— Це були заміжні жінки, у яких були чоловіки. Красиві, доглянуті. Вони відвідували спортзал. Але кожна мала свою сім’ю. Вони передавали йому записки з вказаним місцем і часом зустрічі. Ми обоє працювали поруч, але я цього не помічала. Вони клали записки йому в руку. Я не наважувалася запитати.

— Чому?

— Я боялася. Боялася. Я думала, а що буде, якщо він зізнається, що має іншу жінку?

— Усе, що я робив поза домом, весь той розкішний спосіб життя, усі неправильні вчинки, усі ночі, проведені з коханками, почали приносити протилежний результат. Постараждав мій бізнес. Я почав прострочувати платежі за автомобілі, затримувати зарплати працівникам. Те, що здавалося добрим, стало поганим. Я вже не мав ані сил керувати бізнесом, ані підтримувати свої численні стосунки.

— Ми почали брати кредити, думаючи, що це допоможе виправити ситуацію. Але ставало лише гірше. Ми втрачали контроль над магазинами: продали один магазин, потім другий, продали вантажівку, потім автомобіль, ще один автомобіль… Коли я бачила машину біля будинку, одразу думала: «Це приїхали за боргами». Більше ніж вісімсот тисяч. Як ми змогли б розрахуватися з такими боргами? І я злягла, була в розпачі, плакала, не могла працювати. Почала ходити по лікарях. Раптово з’явилося багато хвороб. Дійшло до того, що я приймала вісім різних препаратів щодня.

— Ми вже витратили усе, а вона продовжувала хворіти. Відчай охопив мене. Одного дня я подумав: «Так, проблема в мені. Саме я спричинив усе це. Отже, я маю покласти цьому край». Тоді я почув по телевізору:

— Можливо, ти зараз думаєш про самогубство, бо не бачиш іншого виходу. Але ці думки про смерть — вони не від Бога. Бог такого не дає. Твої проблеми Бог вирішує, і для Нього це не є чимось складним.

— Я зняв мотузку з шиї, спустився вниз і підійшов до телевізора.

— Я не знаю, звідки ви мене дивитеся. Але я вірю: якщо ви принесете всі свої проблеми на вівтар, вони перетворяться на свідчення. Але для цього потрібно залишити все неправильне, що ви робите. Усе.

«Але для цього потрібно залишити все неправильне, що ви робите», — так він сказав. Усе. І ще він додав: «Якщо ти цього не зробиш, тоді я звертаюся не до тебе». Тоді я взяв телефон. У мене було п’ять коханок. Я зателефонував першій і сказав, щоб вона більше ніколи мені не дзвонила, бо я не відповідатиму. Потім — другій, третій, четвертій і п’ятій. Після цього сказав дружині, що їду до Храму Соломона шукати для неї зцілення. Я навіть не знав, що таке Храм Соломона, і ніколи про нього не чув — це був мій перший раз. Я сів в автобус у своєму місті й поїхав просто до Храму Соломона. Три дні дороги.

— Понад 2800 кілометрів. Рішучись повністю змінити своє життя привела Жуана до цього місця.

— Усе, що проповідувалося того дня на тому служінні, було для мене. Я зрозумів, що хвора не моя дружина — насправді зцілення і визволення потребував я сам. Тоді пастор сказав: «Ви, хто приїхали з іншої області, знайдете у своєму місті церкву «Центр Допомоги», найближчу до вашого дому». Я подумав: «Боже мій, мене обманули. Казали, що це Храм Соломона». Але відразу ж сказав собі: «Ні, я піду». Коли я повернувся до свого міста, то покликав дружину. Навіть не став розпаковувати валізи, а сказав: «Збирайся, ми йдемо представити себе Богові в церкві «Центр Допомоги».

— Через три з половиною місяці я була зцілена. Я дійшла до того, що більше не приймала жодних ліків.

— Я почув слово Божого чоловіка, яке я запам’ятав на все життя. І він сказав так: «Шукайте ж найперше Царства Божого і правди його, а все це вам додасться». Коли пролунали ці слова, потім настав час молитви,  я сказав: «Боже мій, царство цього світу, царство, яке я мав,  я вже пізнав, і воно не дало мені нічого. Але Твого Царства я ще не знаю, та хочу пізнати його».

Одного разу я прийшов до церкви, і пастор говорив про кампанію. Того дня Бог промовив до мене. Коли ми повернулися додому після служіння, я розповів дружині все, що робив. Я все сказав. У той момент я заплакав, я справді зламав себе. Став на коліна, і попросив в неї прощення. Але тоді я також відчув щось надзвичайно добре. Навіть розуміючи, що вона може мене не пробачити, я знав, що вже визнав свою провину, і це принесло мир моєму серцю.

— Тоді я сіла поряд із ним, подивилася на нього й сказала: «Тепер так, тепер я тебе прощаю». І я пробачила його.

— Я поклав ту суму в конверт, піднявся на вівтар, а коли спустився, то вже був іншою людиною. Мене наповнила сила. І Бог засвідчив: «Сину, я з тобою, я тут. Я з тобою». Саме це Він сказав мені.

На той час я вже отримав Святого Духа, і моя дружина також. Тоді я сказав їй: «Поїхали до іншої області, почнемо наше життя заново. Тут усе закінчилося, тож ми розпочнемо нову історію там, у тому місті». І коли ми приїхали до цього міста, то почали боротися за наше подружнє життя.

— На лекціях «Терапії Кохання» ми навчилися того, чого раніше не мали. Перш за все, спілкуванню. Ми навчилися розмовляти одне з одним. Ми навчилися бути однодумцями та досягати згоди. Після 30 років шлюбу я навчилася бути кращою дружиною.

— Після того, як Дух Любові увійшов у мене, я почав дивитися на свою дружину зовсім по-іншому. Я закохався в неї ще більше, ніж на початку наших стосунків. Насправді і сьогодні я залишаюся закоханим чоловіком. До сьогодні ми живемо наче в медовому місяці, правда ж, кохана?

— Бог змінив нас. Дух Любові перетворив цього чоловіка, ніби воду на вино.

— Я знайшов справжнє кохання. Ті напрямки бізнесу, в яких ми зазнали невдачі і збанкрутували, сьогодні ми вже маємо два магазини. У той час, коли багато людей говорять про труднощі, ми з дружиною майже не знаємо, що це таке. Ми більше не затримуємо зарплату працівникам.  І секрет був у тому, що я спустошив себе від самого себе.

Саме тоді прийшов мир. Тоді я зрозумів, краще мати мир, ніж гроші. Бо яка користь від грошей, якщо немає миру? Я отримав цей мир після того, як серйозно почав брати участь у служіннях «Терапії Кохання».