Цар Соломон протягом усього життя намагався заповнити порожнечу своєї душі, підкоряючись своєму серцю, тому розчарування було великим, як і у багатьох, хто не шукає у Слові Всевишнього, Того єдиного, Хто здатний здійснити таке перетворення, Святого Духа.

“Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.”
(Екклезіяст 2:3)

Тут він вирішує у своєму серці насолодитися вином, щоб задовольнити бажання плоті.

“Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.”
(Екклезіяст 2:8)

Вже в цьому вірші він безрезультатно накопичує багатства і ще більше багатств.

“І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!”
(Екклезіяст 2:10)

У цьому вірші він задовольняє всі бажання свого серця, і воно його обманює.

“Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!”
(Екклезіяст 2:11)

Нарешті він виявляє, що все в цьому світі – це чиста марнота, і він ганяється за вітром, на відміну від свого батька Давида, який вважав Присутність Всевишнього важливішим за своє срібло, своє золото чи царську корону.

“І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!”
(Екклезіяст 2:12)

Коли він помилився, Давид турбувався не про втрату свого статусу, а про втрату помазання Духа Божого, тому він був прощенним і вважався людиною по серцю Господньому.

“А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.”
(Дії Апостолів 13:22)

Мораль історії: спасіння не залежить від наявності великої кількості майна, престижу, слави чи грошей на рахунку, а в щирій віддачі та визнанні того, що Господь Ісус єдиний, хто може спасти загубленого, коли він визнає свою незначність і смиренно взиває про допомогу.

Нехай Бог благословить вас!

Єпископ Сержіо Корреа

Джерело: Єпископ Маседо