
Цар Соломон протягом усього життя намагався заповнити порожнечу своєї душі, підкоряючись своєму серцю, тому розчарування було великим, як і у багатьох, хто не шукає у Слові Всевишнього, Того єдиного, Хто здатний здійснити таке перетворення, Святого Духа.
«Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.»
(Екклезіяст 2:3)
Тут він вирішує у своєму серці насолодитися вином, щоб задовольнити бажання плоті.
«Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.»
(Екклезіяст 2:8)
Вже в цьому вірші він безрезультатно накопичує багатства і ще більше багатств.
«І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!»
(Екклезіяст 2:10)
У цьому вірші він задовольняє всі бажання свого серця, і воно його обманює.
«Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!»
(Екклезіяст 2:11)
Нарешті він виявляє, що все в цьому світі — це чиста марнота, і він ганяється за вітром, на відміну від свого батька Давида, який вважав Присутність Всевишнього важливішим за своє срібло, своє золото чи царську корону.
«І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!»
(Екклезіяст 2:12)
Коли він помилився, Давид турбувався не про втрату свого статусу, а про втрату помазання Духа Божого, тому він був прощенним і вважався людиною по серцю Господньому.
«А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.»
(Дії Апостолів 13:22)
Мораль історії: спасіння не залежить від наявності великої кількості майна, престижу, слави чи грошей на рахунку, а в щирій віддачі та визнанні того, що Господь Ісус єдиний, хто може спасти загубленого, коли він визнає свою незначність і смиренно взиває про допомогу.
Нехай Бог благословить вас!
Єпископ Сержіо Корреа
Джерело: Єпископ Маседо
Яке найбільше свідчення ми можемо дати сьогодні?
У Старому Заповіті герої віри...
- Єпископ Едір Маседо
Найбільша чеснота — бути новою істотою
Скільки людей турбуються про те...
- Єпископ Едір Маседо
Бог звертає Своє обличчя на нас і дає нам мир
Багато людей думають, що Господь...
- Єпископ Едір Маседо
Прочитайте дивовижну розповідь найбагатшої людини у світі
Це розповідь того, чий одяг...
- Єпископ Едір Маседо