Авраам не вийшов з Харрану з радісним очікуванням того, як він буде протистояти труднощам, які зустріне на шляху до того місця, що покаже йому Бог.

Днів залишалося небагато. Уявіть, що його батько казав: «Я вже втратив одного сина, тепер втрачу іншого». Він подолав усі, всі конфлікти і був слухняний.

Дні перед жертвою Господа Ісуса були справжньою битвою. Давайте подивимося в Євангелії від Луки 22:41-44:

«А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився…»

Жертва відокремлює людину від інших. Вона індивідуальна.

«…благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!… І Ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили.»

Ангел прийшов не для того, щоб позбавити Ісуса жертви, але щоб підбадьорити і укріпити Його.

«А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…»

Дні перед жертвою викликають біль, але оскільки багато людей відчувають, що немає необхідності віддавати себе так сильно, вони розчаровуються.

Той, хто отримав одкровення з Вівтаря, стикається з болем жертви і приймає образ Божий, перестаючи жити з болем поразки.

Співпрацював: Єпископ Гонсалвес

Джерело: Єпископ Маседо