Небесний Заклик

“Бог над Богами Господь, і землю покликав від схід сонця і аж до заходу його… Він покличе згори небеса, і землю народ Свій судити…” (Псалом 49:1-4)

Коли вищий орган влади всієї нації хоче зробити заяву для загального відома, всі припиняють робити те, що робили, щоб почути його, тому що розуміють, що це щось важливе. Навіть телевізійні мережі та радіостанції переривають свої програми, щоб транслювати цю заяву.

Наш Бог – Всемогутній, вища влада на землі, на небесах і у всьому Всесвіті, закликає народи, праведних і неправедних, віруючих і невіруючих, але не кожен чує Його заклик.

Праведним і віруючим Бог говорить, що Він не переживає про їхні численні жертви тварин, не в останню чергу тому, що всі тварини – Його.

“Бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір…” (Псалом 49:10)

Багато переживають про позицію в Церкві, чи краща їхня віра, ніж у інших. Однак скільки з тих, хто колись піднімалися на Вівтар, проповідували слово, приносили жертви, служили Богу в Його славному служінні, але так як вони не любили дисципліну, тепер у плоті гинуть у цьому світі?

Чи не цього хоче Бог!

“Бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не полюдському робите? Бо коли хто каже: Я ж Павлів, а інший: Я Аполлосів, то чи ж ви не тілесні?” (1 Коринтян 3:3,4)

Чого ж хоче Бог?

Слухняного народу, який віддав себе Йому, що показує це через прославлення, виконуючи обіцянку служити Йому навіть в найважчий час, тобто в повній залежності від Нього.

“Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому, і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!” (Псалом 49:14,15)

Злим і невіруючим Бог говорить про їхню поведінку.

Це ті люди, які живуть своїм життям, як ніби вони не мають потреби в Богові, відкидають Його поради, люблять те, що неправильно: перелюб, зраду, пияцтво, брехню, ненависть, погано говорять про інших, відчувають жадібність до грошей і влади, погано ставляться до дітей і батьків і т.д.

“А до грішника Бог промовляє: Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого на устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув.” (Псалом 49:16,17)

Перед лицем всього цього Бог мовчав, але тепер Він дає можливість примирення між батьками і дітьми, чоловіком і дружиною, начальником і службовцям, політиками і виборцями та найголовніше – між творінням і Творцем.