Особиста справа апостола Павла чудова! І це не стосується чудес чи величезних євангелізаційних рухів.

«Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі.»
(2 Коринтян 11:23-27)

І, незважаючи на все це, він продовжував піклуватися про душі:

«Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви.»
(2 Коринтян 11:28)

А є люди, яким «наступили на мізинець», і вони вже відмовляються від віри та служіння Богу!!!

Апостол Павло був:
переслідуваний в Дамаску;
знехтуваний в Эрусалимі;
забутий в Тарсі;
побитий камінням в Лістрі;
вигнаний із Салоніків;
витіснений із Верії;
арештований в Єрусалимі;
обвинувачений в Римі.