“Подивившись аналізи, лікар сказав, що в мене пухлина, яка називається менінгіома...” 

Я стала помічати, що втрачаю смак. Я почала  відчувати, як погіршується слух, зір, а в підсумку перестала ходити. А коли навіть і ходила, то мене хитало…

У мене завжди було міцне здоров’я. Я ніколи нічим не хворіла, не страждала. Завжди спокійно працювала, жила звичайним життям. Ніколи не хворіла. Поки одного разу в мене не почалися головні болі. Я пила звичайні знеболювальні, які люди приймають у разі головного болю, думаючи, що це нормально. Навіть говорила про це з чоловіком. Іноді після таблеток головний біль минав. Але одного разу мені стало так погано, що я потрапила до відділення екстреної допомоги.

Ось одна з фотографій, яку я зробила, коли була у відділенні. І потім протягом часу, протягом одного року, я постійно приїздила до того відділення. Згодом я стала помічати, що втрачаю смак. Я почала  відчувати, як погіршується слух, зір, а в підсумку перестала ходити. А коли навіть і ходила, то мене хитало. Пам’ятаю, як я іноді намагалася приготувати що-небудь поїсти, бо відчувала голод. Але мій шлунок нічого не міг уримати. Тому я трималася за стіну, за стіл, щоб хоч якось дійти до плити. І я готувала, нахилившись над раковиною, щоб не впасти.

Чоловік: Оскільки я був постійно в роз’їздах по роботі, їй доводилося бувати самій удома. Бо не було нікого, хто міг би залишитися з нею доглядати. Іноді хто-небудь зі знайомих забігав на хвилинку перевірити її стан. І в цей період роз’їздів, коли я повертався з відряджень, провівши 3-4 дні далеко від дому, я забирав її і одразу віз до лікарні. Коли ми приїздили, вона непритомніла, нічого не відчувала, її рвало. Я просто хотів зрозуміти, що з нею відбувається.

Я пройшла всі можливі аналізи ЕКГ. Аналізи крові навіть перевірялися на ВІЛ-інфекцію, бо я бажала знати, що зі мною. Але аналізи, чи обстеження, нічого не показували. Аж поки одного разу лікар не сказав, що мені потрібно зробити МРТ. Бо до того ж у мене сильно боліла спина. Але я думала, що це пов’язано з головними болями. Болі були дуже сильними. Настільки сильними, що я не могла навіть спати. І якщо вдавалося заснути, то тільки до 4-тої ранку. Тоді я спала, сидячи в кріслі, витягнувши ноги і поклавши їх на ліжко. Бо це було єдине зручне положення. В мене дуже сильно боліла шия і голова, тому навіть нормально лягти на подушку мені було дуже важко. Потім лікар сказав, що мені потрібно зробити МРТ. Я зробила МРТ, потрапила на прийом до невролога і він сказав, що в мене пухлина, яка називається менінгіома.

Я завжди вірила в Бога. Ніколи не переставала вірити, відколи зустріла Господа Ісуса. Він став для мене першою і найважливішою людиною в житті. І лікар сказав, що мені потрібно здати аналізи, які підтвердили б наявність пухлини. І також вона потім додала, що навіть якщо мене прооперують, мої шанси на виживання складають лише 5%. І ще були б наслідки такі, як інвалідність. Вона казала, що я не зможу рухатись та пройти ребілітацію, щоб відновити можливість рухатись. Я можу втратити смак, слух, але я відповіла їй, що я не помру, і що зі мною все буде гаразд, бо я служу Живому Богу.

Чоловік: Пам’ятаю, що для лікарів набагато важливіше було допомогти іншим пацієнтам, аніж моїй дружині. Такою поведінкою вони наче проводили червону лінію, ніби натякаючи, що моя дружина все одно помре. Тому інші пацієнти були завжди важливіші. Протягом всього часу так було. І в тій ситуації я обурився.

Тож я попрощалася зі своєю сім’єю і дітьми. У мене троє дітей. Я потрапила в лікарню. Три дні я пролежала в реанімації, не могла ні говорити, ні ходити, втратила контроль над своїм тілом. Але я була впевнена, що Святий Дух був зі мною. І я знала, що все це скоро закінчиться і Його ім’я буде звеличене. І навіть у найважчі моменти хвороби диявол постійно навіював мені думки, що в мене нічого не вийде, що я помру, що програю в цій битві. Але я постійно протистояла тим думкам. Я відповідала на ці думки таким чином: Ні, ні, я виживу, я прославлю Ім’я Боже, адже Святий Дух всередині мене. Бо якщо Святий Дух зі мною, то я не можу здатися. І ось на третій день, коли мій стан став вже критичним, лікар сказав, що проведе операцію.

Чоловік: У той момент, коли я був абсолютно пригнічений, Святий Дух дав мені сил. Тоді я вирішив брати участь у намірі віри Святий Вогонь зі Святої Землі. Але я нічого не сказав моїй дружині. Вона і так була не в змозі нічого чути, бо була повністю паралізована. Я кинув виклик Богові, піднявся на вівтар. Моя жертва була за її зцілення, і Господь відповів на мою жертву.

Після операції лікар прийшов до мене в палату інтенсивної терапії. Він почав перевіряти мої рефлекси, щоб подивитися, чи відновилися вони. Він водив своїм пальцем переді мною, а я стежила за ним очима. І найбільше його здивувало те, що я змогла говорити. Бо я втратила голос і не могла до цього говорити. Він сказав: “Ви одужили, з вами все в порядку,- і додав: Неймовірно, після такої складної операції, з такою серйозною пухлиною мозку в потиличній частині ви могли б залишитися інвалідом, але ви відновилися повністю.” Він навіть запропонував мені поділитися своїм свідченням, тому що це було справжнє диво. Коли я зробила перші кроки з фізіотерапевтом, вона була вражена. Адже за такого діагнозу, за такої пухлини мозку, таке швидке відновлення просто неможливе.

Сьогодні я повністю здорова, моє життя змінилося. Раніше я була безпорадна, а тепер я повністю відновила всі свої функції. Усе це завдяки Святому Духу, який живе в мені, і силі, що виходить від вівтаря. Сьогодні в мене міцне здоров’я. І я навіть можу поділитися ним з іншими.