Олена – найважче – це визнати, що ти на дні…

З 13 років я була віруючою людиною, ходила до церкви, знала Бога, але потім, десь після 23 років, я почала віддалятися від Бога, від церкви. Робота, дім, сім’я – і це було початком мого падіння, ставало все гірше і гірше, все стало валитися: відносини з близькими, друзями, здоров’я, особисте життя. Я стала сумною, стала дуже емоційною, все брала дуже близько до серця, весь час ображалася. Мені було дуже боляче від цього, прийшло розчарування в житті, в людях, в самій собі і навіть в Бозі.

Я стала шукати розраду в інших речах – пила алкоголь, стала залежною від мелодрам, я могла дивитися їх цілими ночами, я почала грати в комп’ютерні ігри. Але це все приносило ще більшу порожнечу. У мене навіть були такі думки: «Навіщо я взагалі живу?» Мені хотілося просто померти. Знати Бога і потім втратити Його – це найгірше.

Найважче – це визнати, що ти на дні і тобі потрібна допомога, потрібно все починати спочатку…

І коли я була вже на самому дні, моя свекруха запросила мене в Центр Духовної Допомоги, вона знайшла тут допомогу і хотіла допомогти мені. За що я їй дуже вдячна.

Найважче – це визнати, що ти на дні і тобі потрібна допомога, потрібно все починати заново. І я почала все спочатку, я покаялася, прийняла водне хрещення, слухала те, що мені радили, і намагалася це виконувати. І крок за кроком моє життя почало змінюватися – відновилися мої стосунки з рідними, я вже не хворію, у мене чудові стосунки з чоловіком, я стала впевненою, зникла депресія, більше немає ніякої печалі, більше немає ніяких залежностей. Є радість всередині мене, мир. Але найголовніше, це те, що відновилися мої стосунки з Богом!